Олександр Сахаров понад вісім років є частиною команди рятувальників в Одесі. Його шлях — це історія про важкі вибори, безцінний досвід та незмінну віру в своє покликання.
Про його історію розповіли на офіційній сторінці ДСНС Одеської області.
На службу до рятувальників Олександр потрапив завдяки пораді друга, який вже був у цій професії. Він на власні очі бачив труднощі роботи вогнеборців і мріяв приєднатися до них.

Розум в екстремальних ситуаціях

Олександр згадує події, які сформували його як професіонала. Однією з найстрашніших була пожежа в коледжі в центрі Одеси. «Крики дітей, жах в очах батьків, загибель колеги-рятувальника… Я досі пам’ятаю, як адреналін зашкалював. Було моторошно, але я зібрався з силами та продовжував працювати. Ліквідація тривала до пізнього вечора, і повернувшись додому, я не міг заспокоїтись — знову і знову переживав ті події. Тоді наставники говорили мені, що в нашій професії потрібно діяти холоднокровно. Ми постійно стикаємося з людським горем, тому не можна піддаватися емоціям. Вони довго говорили зі мною, і я уважно слухав їх — їхній досвід був безцінним», – розповів рятувальник.

Перше врятоване життя

Справжнє усвідомлення того, що рятувальник — це його покликання, прийшло під час ліквідації великої пожежі в готелі: «Вогонь охопив три поверхи будівлі, люди в паніці кричали про допомогу. Температура всередині була настільки високою, що моя каска лопнула. Нам вдалося швидко локалізувати пожежу, і я побачив чоловіка, який застряг між стіною та обшивкою. На рахунку були кожна секунда. Ми витягли його та передали медикам. Після тієї пожежі я часто згадував обличчя того чоловіка. Думка про те, що ми врятували його, зігрівала мене зсередини. Це була перша людина, яку я врятував особисто. Саме тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє покликання». Слова вдячності від врятованих людей, додає він, є найбільшою мотивацією.

На службі під час війни

24 лютого 2022 року Олександр був у відпустці, але, дізнавшись про початок війни, відразу вийшов на чергування. «Я зрозумів, що це не час для відпочинку. Ми не знали, з якими викликами нам доведеться зіткнутися, але я був впевнений – не можна розслаблятися, не можна піддаватися емоціям. Під час війни було багато викликів, пов’язаних з ворожими атаками. Найгірше — усвідомлення, що людські життя під загрозою. Але щоразу сподіваюся, що це лише тривожні думки», — усміхається рятувальник.
Олександр намагається оберігати свою родину — дружину та сина — від жахів війни та рідко розповідає їм про труднощі. «Спокій я знаходжу в обіймах своєї дружини та сина», — ділиться він.